Тік

Сама не подумала, нащо – Пішла і забувши про літо. Не вернешся більше нізащо. Повернеш назад усі квіти... Літала, не думала в безвісті – Чекала повернення раю. Сумними думками тверезості. П’яніла від чорного чаю. Ще так далеко до зими і до морозів. Навіщо спомини сумні, навіщо сльози. Ще так далеко до весни, або до літа. І може хтось, але не я... Подарить квіти. Жодної битви не виграла – Кохання з війною зрівнявши. А ти сама себе із дому вигнала. У душу нічого не взявши. Такого чудового літа, Давно вже у мене не було. Цілий світ хотів тобі подарити, А ти його просто не чула.